Гіперборея – Батьківщина оріян-праукраїнців Первісне суспільство на нашій планеті існувало кілька мільйонів років. Протягом цього часу на Землі змінилось десяток людських популяцій. Усі вони виникали та існували незалежно одна від одної у рамках великого загадкового експерименту, що його Вищі Сили проводять на нашій планеті. З часом кожне з цих архаїчних суспільств відійшло у минуле, не залишивши… нам у спадок нічого, окрім напівзруйнованих людських кісток та примітивних кам’яних знарядь праці. Тим не менше, первісний лад і досі викликає підвищений інтерес у дослідників. Чому? Тому, що абсолютна більшість вчених (як у світі, так і в Україні) по сьогоднішній день у питанні походження людини звично дотримується еволюційної теорії Чарльза Дарвіна. Як наслідок, в описаних нами дріопітеках, рамапітеках, австралопітеках, пітекантропах, неандертальцях та кроманьйонцях вони бачать не представників окремих біологічних видів, а людських предків. Тому, вивчаючи усіх цих “людиноподібних”, вчені думають, що пізнають давню людську історію. І шукають все нові й нові докази нашої спорідненості з первісними мавпами. І намагаються якомога більше прикрасити, ледве не ідеалізувати ті часи. Захоплюються досягненнями і винаходами давніх людей (ну хіба не генії? – потратили всього лише якихось 4 млн. років, щоб винайти кам’яну сокиру, човен і лук!). Наділяють первісних людей ледве не благородними рисами, яких ті, насправді, не мали… …Однак, це є хибний шлях: вивчаючи первісне суспільство, ми ніколи не отримаємо відповідь на запитання про походження сучасних людей. Тому, що розгадку потрібно шукати зовсім не там. Ми не заперечуємо необхідності вивчення давньої історії, але нас вона повинна цікавити лише у тому сенсі, що усі види ранніх людей дійсно жили на території нашої планети. Приблизно 4 млн. років тривало первісне суспільство на Землі (в Україні – 1 млн. років). Але це не була наша минувшина – це була історія чужаків, представників інших, відмінних від нас біологічних видів. І усе! А наша історія розпочинається з приходом на територію Праукраїни таємничих арійських племен. Вони були створені Вищими Творцями, як представники нової білої раси. Саме їм було призначено започаткували нашу сучасну земну цивілізацію! Хто ж вони, загадкові і містичні арії, творці Нової Історії? Якби нам поталанило мандрувати машиною часу, зануритися у минуле на 25 тисяч років і приземлитися на нинішній Північний полюс, то ми були б вражені, тому що не побачили би там сліпучої крижаної пустелі, з якою у нас асоціюється це місце планети. Натомість, нашому погляду відкрився би гігантський острів-архіпелаг, який простягнувся на тисячі кілометрів. Це й була загадкова, окутана таємницею, велична Гіперборея! Містична, але від того не менш реальна! Над нами яскраво-синє небо. Легенький теплий вітерець не поспіхом рухає на схід купчасті хмари, які повільно пропливають над острівцями гаїв і лісів. Безліч мальовничих озер і річок манять прохолодною свіжістю кришталево-чистої води, у якій плюскається нелякана риба. На чудових лісових галявинах, усіяних квітами, бродить дика звірина, не звертаючи на нас ніякої уваги. Лише інколи потривожений олень кине на людей зовсім не зляканий, а лише здивований погляд. Вдалині розляглись поля, вкриті густими посівами колосових. На високих берегах між дерев розкинулись міста і села, розбудовані колами від центральної площі до окраїн, і забудовані дво- і триповерховими будинками… …Кожна хатка обсаджена квітами і обгороджена плетеним тином. Часто стіни хат розмальовані зображенням птахів, звірів, квітів. Усе зроблено добротно, з любов’ю і дихає спокоєм та затишком. Ось обіпершись на тин про щось розмовляють дві світлокосі, високі на зріст, гарні і стрункі молодички. Обидві одягнені у білі, вишиті червоно-чорно-зеленою вишивкою сорочки, і довгі темні сукні, розшиті жовтими і синіми узорами… …Взагалі мова, як засіб спілкування, для давніх аріїв не вважалась головною, хоч і була достатньо розвиненою. Найчастіше вони користувалися телепатичним посиланням сигнальної інформації, яка “зчитувалась” один в одного і записувалась в пам’ять. Таке спілкування робило неможливим приховування хоч якоїсь інформації у глибинах мозку, чи, тим більше, злих намірів… …Крім того, арії не лише між собою могли спілкуватися за допомогою передачі інформації на відстань. Вони вміли вільно, напряму виходити на комунікативний контакт з Вищими Силами. Саме після такого спілкування вони отримували знання і вміння, які навіть нам, сучасним жителям планети, видаються фантастичними… …Якщо мозок сучасної людини задіяний лише на 4 відсотки, генії і талановиті люди використовують його на 6-8, то мозок аріян працював на усі 100 відсотків. Тому процес навчання у них був досить легким і швидким. Вони передавали інформацію методом телепатії своїм дітям (чи дорослим, якщо була така потреба). Ті, отримані знання, подібно комп’ютеру, записували у своїй безмежній пам’яті. Разом із знаннями передавались також неймовірні уміння і навички… …Арійці володіли здатністю регулювати погоду, впливати на атмосферні явища. Вони могли спрямовувати у потрібному напрямку вітер, посилювати чи послаблювати його силу, зупиняти небажану грозу, або відводити в сторону дощову хмару. Могли, за бажанням, зробити яскравий сонячний день, чи, навпаки, викликати дощ. Фантастика? Ні, це вміли робити і волхви та характерники у значно пізніші часи української історії. Вони, як нащадки арійців, зуміли зберегти частинку їхніх знань… …Неймовірно, але оріяни уміли літати, нехтуючи силами земного тяжіння! На близькі й далекі відстані вони переносилися, злітаючи у повітря… …Здатність літати, долаючи силу тяжіння, лише на перший погляд видається чимось нереальним. Але ж це уміють робити деякі “просвітлені”, тобто, найбільш духовно багаті і морально чисті монахи тібетських монастирів… …Очевидно, що арійці уміли силою думки (думка матеріальна – це є потік надпотужної енергії) створювати “гравітаційне дзеркало”. Це й дозволяло їм здійматись у повітря, летіти у потрібному напрямку і зупинятись там, де було необхідно. Сучасні люди цього робити не вміють, однак це не означає, що політ є неможливим. Просто ми, в силу своєї аморальності і бездуховності, втратили право володіти цими знаннями. У центрі Гіпербореї знаходилася велика гора Меру, яка відігравала виняткову роль у житті аріян… …Меру обожнювали. Крім того, гора вважалась центром, де концентрувалися усі земні та космічні енергії. Ось, як про це написано у 3-ій книзі “Махабхарати”: “На тридцять три тисячі йоджан розляглась золота гора Меру, цариця гір. Тут знаходяться сади Богів – Нандана та інші благодатні місця відпочинку праведників”. Спілкуючись з Космічними Вчителями, арійці розуміли, що Всесвітом правлять могутні сили. Гіперборейці вірили в Яву – явне, реальне земне життя людей і усіх живих істот на планеті, і Наву – духовний світ усіх померлих Пращурів. Оріяни були переконані, що коли людина закінчить свій земний (явний) шлях, її тіло вмирає і переходить до Нави. А душа піднімається до Божественного світу Прави – на Луки Сварожі (в Рай). Там, з волі Верховного Бога Сварога, отримує нове тіло, щоб повернутися до життя (в Яву). Таким чином, відбувається кругообіг душ через три світи: Прави, Яви і Нави. Кожен з цих світів мав своє призначення і сутність – Ява уособлювала реальність, рух, скороминучість, тимчасовість, Права і Нава – вічність. Втомившись від життя, гіперборейці у дуже поважному віці приймали рішення покинути земний світ (Яву) і перейти у Наву. Смерті вони не боялися, оскільки знали, що вона є початком нового життя. Їхня душа відправиться у Божественну  Праву. А за якийсь час повернеться у матеріальний світ. І вони знову будуть молоді та щасливі… …Скільки часу існувала Гіперборея сказати важко – очевидно, не менше 50 тисяч років. Не викликає сумніву сам факт її існування. Адже про цю загадкову країну переповідали міфи і легенди багатьох народів світу, зокрема, Середземномор’я, Єгипту і Північної Америки. Звідки вони могли про цю землю знати і абсолютно однаково її описувати? Невже нафантазували? Одночасно і у різних кінцях світу, будучи відірваними один від одного, придумали гарну казку? Насправді, ці народи лише переказували те, що колись бачили, знали і відчували їхні предки – гіперборейці. Усе це залишилось у їхній генетичній пам’яті й існувало на рівні підсвідомості. Ось як Гіперборею у своїй книзі “Природнича історія” описував римський історик першого століття нашої ери Гай Пліній Секунд (Пліній Старший): “За цими Рипейськими горами, по іншу сторону Аквилона, щасливий народ, котрий називається гіперборейцями. Він досягає досить поважного віку і прославлений чудовими легендами. Сонце світить там протягом півроку, і це тільки один день. Світила там сходять лише один раз на рік… Культ Богів здійснюється окремими людьми і усім суспільством; там невідомий розбрат та усілякі хвороби. Смерть у них настає лише від перенасичення життям… Не можна сумніватися в існуванні цього народу”. А це уривок із згадуваної уже нами 3-ї книги “Махабхарати”: “Там немає ні голоду, ні спраги, ні втоми, немає страху холоду чи спеки, не буває нічого лихого та такого, що викликає відрáзу, немає ніяких хвороб. Усюди там чути ніжні аромати, усякий дотик приємний. Звідусіль там линуть звуки, які чарують душу і слух. Там немає ні смутку, ні старості, ні тривоги, ні страждань”… …Цікавим свідченням існування Гіпербореї є карта фламандського картографа та географа Герарда Меркатора, яка була видана його сином Рудольфом у 1595 році. На ній зображений неіснуючий нині архіпелаг, розділений велетенськими річками на чотири частини. А у центрі материка, якраз на Північному полюсі, знаходиться висока гора. Усе це можна було б вважати плодом фантазії відомого фламандця, якби не одне “але”… Справа у тому, що на карті сучасного стану дна Північного Льодовитого океану добре видно велетенське плато, порізане річковими долинами. Обриси берегової лінії підводного архіпелагу повторюють контури материка, зображеного на карті Герарда Меркатора! Невже випадковість?! Більше того, на Північному полюсі насправді існує підводна гора, яка своєю вершиною майже досягає льодового покриву… …Але географічні загадки не обмежуються лише картою Меркатора. У 1929 році була виявлена карта, яка колись належала турецькому адміралу Пірі Рейсу. Створена вона була у 1513 році і, на думку експертів, є оригінальним документом. На ній зображено невідомі на початку XVI століття острови Атлантичного океану і Південна Америка, у кордонах, ще не відкритих європейцями. Але найбільш дивним є те, що на ній позначена… Антарктида, яка буде відкрита лише у 1820 році! Після детального дослідження у гідрографічному бюро Військово-Морських Сил США, яке провів Арлінгтон Маллері, було встановлено, що карта Пірі Рейса є практично ідентичною сучасним. Вчений заявив, що отримати карту такої точності можна лише за допомогою аерофотозйомки! Але ж це карта початку 16 століття!? Про яке фотознімання можна говорити!? Тим більше з повітря!? Той факт, що на картах Герарда Меркатора та Пірі Рейса зображено географічні об’єкти, які, будучи невідомими на той час, усе ж існують у реальності, дозволяє нам вважати їх достовірним історичним джерелом. Тож, напрошується простий висновок: таємничий архіпелаг, позначений Меркатором, також існував! І він є нічим іншим, як шýканою нами легендарною Гіпербореєю! Виникає логічне запитання: звідки у картографів 16 століття взялися знання, які на цілі століття випередили час? Відповідь, як виявляється, є досить простою. Пірі Рейс на своїй карті власноручно написав, що керувався давньою картою, створеною ще у часи Олександра Македонського. Такі загадкові карти, як виявляється, дійсно існували. Однією з них, на якій була позначена Північна Америка, володів Христофор Колумб. Тепер є зрозумілою його переконаність та дивна впертість: ні удари морської стихії, ні невідомість, ні навіть бунт деморалізованої команди, яка вимагала від свого капітана негайного повернення, не змусили Колумба змінити курс! Тому, що він чудово знав, куди вів свої кораблі. Очевидно, однією чи кількома такими картами володів і Герард Меркатор. До його рук вони потрапили із Османської імперії. У 1453 році турки-османи захопили столицю Візантійської імперії – Константинополь. Поряд із матеріальними цінностями вони заволоділи й культурними надбаннями Східної Римської імперії. У тому числі й давніми манускриптами. Серед цих безцінних раритетів були не лише книги, але й географічні карти. Частина з них після османського завоювання була втрачена. Але деякі документи збереглися. Саме вони й потрапили до рук Герарда Меркатора, Пірі Рейса, Христофора Колумба та деяких інших дослідників. Знову виникає кілька логічних запитань: як давні географічні карти потрапили до візантійців? Яке джерело їхнього походження? Хто й коли ці карти створював і звідки у їх авторів такі неймовірні знання про географію нашої планети? Якщо ми намагатимемося зробити їхніми творцями стародавніх єгиптян, греків чи римлян, то знову припустимося помилки. Не могли представники цих відомих нам цивілізацій створити настільки точні географічні карти. Не мали вони для цього ні достатніх знань, ні методів картографії. Тим більше, згадайте – карта Пірі Рейса створювалася методом аерофотозйомки. Так само, як і усі інші. Ні єгиптяни, ні греки, як відомо, підійматися у повітря не могли. Тому відповідь може бути однозначною: їх створювали ті, кому були доступні такі високі технології. Тобто – гіперборейці. Лише вони володіли усіма необхідними для цього знаннями. І тільки вони могли підійматися у повітря й з висоти пташиного польоту фіксувати земну поверхню. Пізніше, після загибелі Гіпербореї, арії переселяться до Європи. Поряд з усім іншим необхідним для життя крамом вони прихоплять з собою і географічні карти, які могли їм знадобитися у їхніх мандрівках світом. Їх неодноразово перемальовуватимуть. З часом ними заволодіють греки, римляни та візантійці. А пізніше карти потраплять до турків-османів. Так, передаючись з рук у руки, й дійшли ці безцінні свідчення існування Гіперборейської цивілізації до наших днів. Ми також абсолютно впевнені, що Гіперборея, як Прабатьківщина українців та інших арійських народів, існувала. І не далекий той час, коли якийсь переконаний ентузіаст-археолог знайде матеріальні докази її існування. Міф стане реальністю! І усі зрозуміють, що творці “Махабхарати”, Пліній Старший та інші, хто повідомляв нам про загадковий архіпелаг, а також картограф Герард Меркатор були праві: велична цивілізація гіперборейців-аріїв дійсно існувала! Це було суспільство морально чистих, духовно багатих і щасливих людей. Це був перший і, можливо, останній випадок, коли на нашій планеті існувало ідеальне суспільство. Коли люди були Людьми у справжньому розумінні цього слова і жили у повній гармонії з оточуючим світом. На прикладі Гіпербореї Творці показали нам, якою повинна бути людська цивілізація. Це був той ідеал, до якого ми, сучасне людство, повинні прагнути у своєму зростанні. Хочемо також нагадати нашим читачам, що у той самий час, тобто, 25 тисяч років тому, поряд із Гіпербореєю на Землі існувала й інша “цивілізація”. Пам’ятаєте? У тогочасному неарійському світі закінчується епоха неандертальців. Кроманьйонці винаходять лук і стають володарями Європи – на зміну одним первісним варварам приходять інші. Примітивний матеріальний світ, побудований на насильстві і законі виживання сильнішого. Реальність, у якій панує культ грубої сили, плоті та приземлених примітивних бажань. Духовна Гіперборея і Первісна Дикість. Духовна досконалість і тваринні інстинкти – два паралельні світи, створені Вищими Силами. Дві альтернативи і шляхи розвитку, запропоновані Богами… Що обере людство?

 Олександр Ковалевський http://www.ukrainianvancouver.com/archives/2120